«Слово героя і поета у порівнянні з заслугами лісівників блідне…

Скромна праця лісівників створює щастя наступним поколінням».

Фрідріх Шиллер

 

Професія лісівника є однією з найпочесніших і найблагородніших. На Буковині з діда-прадіда займаються вирощуванням лісу і шанобливо ставляться до нього. Ліс давав і дає людям будматеріали, паливо, ягоди, гриби, сіно, цілюще зілля та багато іншого.

Під час Голодомору багато людей врятувалися завдяки дарам лісу – мололи на жорнах жолуді дуба, горішки бука, збирали гриби. Тепер це може здаватися неймовірним, але люди старшого покоління пам’ятають.

У лісовій галузі Буковини – багато трудових династій, справжніх фанатів лісової справи. Мені хочеться розповісти про одну з них, особливу. Її засновник – житель села Клішківці, що на Хотинщині, Дмитро Чебан. Він уже 8 років на заслуженому відпочинку. Дмитро Іванович закінчив Сторожинецький лісовий технікум у 1971-му, а я на рік раніше. Його направили на роботу в Глодянський район тодішньої Молдавської РСР. Відслужив в армії, відпрацював 4 роки. Тут і зустрів свою долю. За сімейними обставинами разом з дружиною, Любов Іванівною, довелось переїхати на Хотинщину. Працював на різних посадах у лісгоспі, директор якого запримітив умілого фахівця і в 1999 році призначив головним інженером. Лісгосп був збитковий. Давалася взнаки віддаленість п’ятьох лісництв, масиви яких розташовувались у Сокирянському районі, за 100 км від контори лісгоспу. Керівництво обласного управління, за клопотанням Сокирянської районної влади, в лютому 2008 року вирішило створити окремий лісгосп, Сокирянський. 5 лісництв від’єднали від Хотинського лісгоспу. Дмитра Чебана як умілого господарника та керівника призначили директором. Важко було організовувати підприємство. Лісгосп мав понад 400 тисяч гривень збитків. Завдяки кмітливості та господарському підходу до справи нового директора вже за півроку підприємство вийшло з боргової ями і мало 20 тисяч гривень прибутку.

На території Вашковецької лісодільниці розпочали будівництво адмінприміщення лісгоспу.

– Контори лісництв були збудовані ще в 60-70-х роках минулого століття, – розповідає Дмитро Іванович. – Коли йшли дощі, то лізли на горища, підставляли відра, тазики, бо вода капала зі стелі лісничим на голови. Мало-помалу зробили ремонт усіх контор.

Площа Сокирянського лісгоспу – понад 16 тисяч гектарів; найвіддаленіше лісництво – за 35 км.

В Іванівецькому лісорозсаднику, площею 20 га, вирощують посадковий матеріал основних лісоутворювальних порід. Найбільше дуба черешкового. Теж вирощують понад 100 видів декоративно-посадкового матеріалу для озеленення. Щорічно засаджують лісовими культурами 50-60 га. Посадковий матеріал реалізують і іншим лісгоспам. Купують саджанці також лісогосподарські підприємства Вінницької області.

За час керівництва Дмитра Івановича оновили техніку, будували та ремонтували дороги не тільки в лісових масивах, а й у населених пунктах, бо сільськими путівцями вивозили продукцію.

Дмитро Іванович і Любов Іванівна виховали двох прекрасних синів, Ігоря й Олександра, які здобули вищу лісотехнічну освіту і пішли стежиною батька.

У 2012 році Держлісагентство затвердило Ігоря Дмитровича начальником Чернівецького обласного управління лісового господарства. А це вже «корупція»… Тому Дмитро Іванович став заступником нового директора – Василя Гончара, якого, до речі, минулого року затвердили начальником ЧОУЛМГ.

Олександр Дмитрович виконував обов’язки директора Сокирянського лісгоспу, а три тижні тому Держлісагентство затвердило його на цій посаді.

Радуються дідусь і бабуся п’ятьма онуками.

За багаторічну сумлінну працю Дмитро Чебан удостоєний високого звання – Заслужений лісівник України. Має нагороди та грамоти від Кабміну, Держлісагентства, органів місцевого самоврядування.

Тож зі святом працівника лісу вітаємо всю династію Чебанів, Дмитре Івановичу! Ваша праця вже слугує нинішньому й буде слугувати наступним поколінням.