В’ячеслав Білий був людиною честі, турботливим батьком і сином, надійним другом Третього грудня Клішковецька громада навіки попрощалась з Героєм, який загинув 25 листопада, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України – солдатом В’ячеславом Білим.Напередодні полеглого воїна клішківчани та жителі прилеглих сіл зустріли навколішки коридором шани вздовж вулиці, якою рухався скорботний кортеж. А у суботу віддати останню шану В’ячеславу Білому прийшли рідні, друзі, побратими, колеги та небайдужі земляки. Сліз не міг втримати жоден із присутніх… Прощальні промови виголосили представники влади, друзі, колеги, його вчителі і побратими. «Полеглий Герой В’ячеслав Анатолійович Білий був людиною честі, адже за першим покликом узяв до рук зброю, аби захистити свою родину, рідну землю від ворога, сподіваючись невдовзі повернутись додому з перемогою. На превеликий жаль, загинув 25 листопада під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу противника поблизу населеного пункту Площанка Сватівського району Луганської області», – зазначив заступник сільського голови Анатолій Сапогівський, висловлюючи слова співчуття від усієї громади. Теплими спогадами про В’ячеслава поділилися заступниця директора з навчально-виховної роботи Клішковецького опорного закладу освіти імені Л. Каденюка Світлана Бобик та вчителі колишньої восьмирічної школи, учнем якої він був. С. Бобик розповіла: «Скромний, сором’язливий, відповідальний, вихований, надійний друг для однокласників, товаришів. Його дитячі та юнацькі роки минали під опікою і любов’ю мами Ніни та тата Анатолія, які готові були на все, щоб доля єдиного синочка склалася щасливо. Раділи батьки, коли В’ячеслав створив сім’ю, коли з’явилися на світ його чарівні донечки Анастасія та Діана. Ставши батьком, він радів кожному успіху своїх дівчаток, тішився їхнім талантом до співу, вступу до вузу та коледжу, заміжжю… А скільки ще попереду було планів... Однак події 2014 року і жорстока війна усе змінили. Він не залишився осторонь. Не втік, не сховався, а взяв зброю і пішов захищати рідну землю. В’ячеслав – наш Герой, людина, яка віддала себе служінню державі, пожертвувала своїм життям заради нас усіх. На це спроможний лише сильний та мужній… Учні, батьки, вчителі нашої школи щиро співчувають матері захисника, техпрацівниці закладу освіти Ніні Дмитрівні та всім рідним», – із сумом сказала Світлана Бобик. Загибель В’ячеслава Білого стала страшною звісткою і для працівників Сокирянського держлісгоспу, адже він з 2000 року працював у Хотинському, а згодом і Сокирянському лісгоспах верстатником деревообробних верстатів, стропальником, розкрижувальником, лісорубом, навальником-штабелювальником деревини Клішковецького лісопункту. «Надзвичайно працьовитий, відповідальний, старанний і вправний, а ще ввічливий, скромний, таким запам’ятаємо його назавжди, – сказав у прощальній промові працівник Клішковецького лісопункту Сергій Московчук. – Не віриться, що Славік уже ніколи до нас не прийде, не подасть мозолясту руку, не покличе на ставок на риболовлю, яку так полюбляв. Два роки тому він похоронив батька, залишився єдиною надією й опорою матері, обіцяв доглянути її самотню старість. Боляче усвідомлювати, що ворожий обстріл навіки розлучив його із сім’єю. Адміністрація, трудовий колектив та первинна профспілкова організація Сокирянського лісгоспу висловлюють глибокі співчуття рідним та близьким В’ячеслава Анатолійовича». Проникливе патріотичне слово проповіді сказав біля труни Героя священник Свято-Успенської православної церкви отець Микола. Закликав не бути байдужими, молитися за упокій душі полеглого захисника, «бо він віддав найцінніше заради кожного з нас, заради нашого спокою, заради України і миру». Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини. Та нехай добрий, світлий спомин про воїна стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. Герої не вмирають. Вони поповнюють лави небесного війська і вічно житимуть у нашій пам’яті!
