У трагічній аварії, що сталася 16 липня на автотрасі поблизу Чотирьох Корчм, разом із рідними та батьком-військовим загинув молодий лісівник Колінковецького лісництва Роман Коростюк з Клішківців. Зовсім мало часу він пропрацював у колективі, однак у серцях колег залишилися про нього найкращі спогади.
Після закінчення Сторожинецького лісового коледжу Роман проходив практику у Клішківецькому лісництві. Юний практикант зарекомендував себе як старанний і здібний, як-то кажуть, пройшов гарт, навчився захищати ліс, берегти його від лісокрадіїв і вогню, тож його радо прийняли на посаду майстра лісу. А вже через декілька місяців Романа перевели старшим майстром до Колінковецького лісництва, де одразу доручили керувати майстерською дільницею.
– Уявіть лишень, йому тільки двадцять, а на його плечі вже лягла чимала відповідальність. Однак Романа Вадимовича не лякали труднощі, він з ентузіазмом брався за виконання нових обов’язків, – згадує лісничий Колінковецького лісництва Ілля Вікторович Балахтар. – Р. В. Коростюк був толерантним і спокійним у спілкуванні зі співробітниками, відповідальним, пунктуальним, ніколи не спізнювався на роботу, хоч добиратися доводилося аж із Клішківців. Мріяв придбати автомобіль.
– Звичайно, йому було важко, адже його підлеглі – чи не вдвічі старші від нього, годилися йому у батьки. Проте молодий керівник зумів здобути авторитет і повагу серед колег, – доповнює бухгалтерка Сніжана Олексіївна Поплавець. – Досі не можемо повірити, що його вже немає з нами. Однак усе, чого торкалися його умілі працьовиті руки, нагадуватиме нам про нього. Він залюбки брав участь у благоустрої території нашого лісництва. Доброю згадкою про Романа Вадимовича залишилися шпаківні, котрі він власноруч розвішував на деревах.
А ще він дуже любив і поважав своїх рідних. Щоразу, як отримував зарплату, обов’язково купував для мами і сестрички подарунки. Пишався батьком-військовослужбовцем Вадимом Олександровичем, котрий одним із перших від початку повномасштабної війни став на оборону держави. З нетерпінням чекав його повернення у коротку відпустку. Отримавши паливну норму, сам попиляв і поколов дрова ще до приїзду батька. Хотів порадувати його і запевнити, що він сумлінно виконує татове прохання – бути захисником своєї сім’ї, поки батько захищає країну.
Родина Коростюків дуже дружна, навіть Бог не розділив їх, їхні серця перестали битися в одну мить…
– 2 жовтня нашому Роману Вадимовичу могло б виповнитися 22 роки. На жаль, не судилося… Він мав би відзначати своє професійне свято, але, на превеликий жаль, його вже немає з нами, – із сумом каже Ілля Вікторович. – Він назавжди залишиться у нашій пам’яті добросовісним, надійним, чесним і самовідданим старшим майстром лісу. Добрий та світлий спомин про Романа Вадимовича Коростюка та його сім’ю назавжди залишиться у пам’яті рідних і колег, усіх, хто їх знав, любив та шанував.
